Як міська рада до скромності заохочувала

     В 1380-х роках у Львові видано цілу низку місцевих законів в цілях встановлення жорсткого порядку та прививання норм суспільної моралі. У 1383 р. - видано розпорядження про скромність у їжі і зовнішньому вигляді, в яких заборонено зайву розкіш. Зокрема встановлено, що білизна не повинна шитись із шовку. Обмежувалась навіть кількість страв, які можна було готувати в той чи інший день. Окремі обмеження стосувались весіллля міщан. Указ передбачав, що на весілля можна було запрошувати не більше 16 гостей, для їх забавляння можна було запрошувати лише 2-х блазнів і на стіл подавати не більше 4 страв.

     У 1387 р. - видано першу заборону азартних ігор у Львові, а саме - заборонено грати в кості. Штраф накладався як на гравців. Наприклад господар будинку, де грали в кості повинен був сплатити 1 гривню штрафу. Для допитливих слід уточнити, що на ті часи 1 гривня - дорівнювала 14 злотим. За цю суму можна було купити 4 корови і 1 теля, себто на теперішні гроші - тисяч 12, не менше. В особи, що виграла - і виграш забирали і ще штраф накладали. Така немилосердна жорсткість для любителів азарту подіяла як шокова терапі, і гра в кості на цілі століття жевріла хіба що на передмістях і за глухо зачиненими дверима помешкань міського маргінесу.

     У 1401 і 1406 рр. вийшли додаткові заборони пошиття дорогого вбрання і взуття. Зокрема зазначалось, що кольорові халяви чобіт можна було носити лише шляхті, міщанам ж дозволяли носити тільки чорні халяви.

    Подібні обмеження в місті було зроблено, що угодити новоспеченій королеві Ядвізі, яка у віці 13 років. захопила Львів без жодної краплі крові з кількома сотнями вояків (1387). Так от, ще за життя Ядвіга вважадась святою, сама жила дуже скромно і своїх підданих заохочувало до того ж. і Крім того обмеження розкоші для середньовічних міст мало і практичний характер - чим менше грошей громадяти витрачатимуть на предмети розкоші - тим більші пожертвування вони даватимуть на користь міста і церкви.

 

---

   

Як Львівські русини домоглися свого єпископа

     Українці довго не мали свого єпископа у Львові, що погано впливало на релігійне життя та порядок у православній церкві Львова. історик І. Крип´якевич роповідав, що вони вдалися до хитрощів, аби отримати дозвіл. Зібравши гроші, українці купили для польської королеви Бони 200 волів, а у Львові королеві додарували 50 волів, а ще 20 волів запрезентували супроводжуючим його особам. Таким чином шляхом підкупу українці добились того, чого довгі роки не могли отримати вмовляннями і проханнями. Польський архиєпископ не мав більше сили оптратись, і король дав дозвіл відновити руське єпископство. Митрополит Київський висвятив Макарія Тучапського, львівського купця на єпископа. Сталося це в 1539 р.

 

---

 

Комендант Львова - "герой" оборони міста

 

    Останній польський комендант Львова Феліціян Коритовський, той, що збудував собі п´ятивіконний палац на Ринку ( буд. № 25) – руками ув´язнених з підвалів Ратуші та, кажуть, полонених гайдамаків. Існує по сьогодні у Львові легенда, що трудилися гайдамаки на будівельних роботах аж цілих два роки, а по завершенню будівництва в якості особливої подяки їх всіх розстріляли за наказом коменданта на клепарівських узгір´ях.

     Так от, Феліціян Коритовський, як повідали сучасники відзначався дуже огрядною статурою. З ним пов´язаний один комічний епізод, що стався в 1768 р. Барські конфедерати, що збунтувалися проти польського короля вирішили взяти штурмом Львів. Мури міста на той час були сильно поруйновані, іншими словами – просто розвалювалися, бо вже довший час їх ніхто не ремонтував. В тих мурах траплялися такі тріщини що можна було в´їжджати навіть возом. Зважаючи на це конфедерати вирішили пробратися в місто вночі через одну з таких щілин. Однак їхню вилазку запримітила нічна варта і підняла сигнал тривоги. Вартові почали чинити опір – зав´язався бій. Невдовзі з міста надійшло підкріплення, і між іншими – сам пан військовий комендант Феліціян Коритовський : прибіг він на мури і командував обороною в нічній сорочці і ковпаку – так як його застала звістка про напад. Зрештою оборонцям вдалося відбити штурм, а згодом містом поширився анекдот, що оборонці відбили наступ лише завдяки присутності коменданта. Він, мовляв, своїм огрядним тілом повністю затулив собою ту дірку в стіні, через яку хотіли продертися конфедерати, і останнім не лишилося нічого іншого як відступити.